Мова йдеться про те, хто є автором роздільної решітки — ГАНЕМАН, чи ПРОКОПОВИЧ?

Вже давно точаться суперечки щодо пріоритету на винахід роздільної решітки для відокремлення матки від медових стільників. Одні категорично стверджують, що право на цей пріоритет має англійський винахідник ГАНЕМАН, який ще в середині ХІХ ст. запропонував відповідний пристрій у вигляді решітки, через яку матка не могла проходити. Інші не менш запопадливо визнають, що цей пристрій винайшов ще раніше, у 1814 р., наш співвітчизник П.І. ПРОКОПОВИЧ.
То як же воно було насправді? Пропоную свою версію відповіді на це запитання.

***


У виданому в 2012 році останньому (третьому) томі «Вибраних творів П.І. ПРОКОПОВИЧА» редколегія писала: «На закінчення розповіді про Великого Пасічника ми хочемо у стислому вигляді надати інформацію про ті винаходи, які він зробив першим у світі й які поставили ім’я Петра ПРОКОПОВИЧА в когорту величин світового рівня.
1. Втулковий оборотний вулик.

6. Роздільна решітка.

10. Технологія вирощування медоносних культур".

Тобто ми тоді після тривалих дебатів все ж таки віддали пріоритет у винаході роздільної решітки П.І. ПРОКОПОВИЧУ. Це рішення базувалося на тому, що на той час ми мали інформацію про те, що ширина пропилів (щілин) у роздільній дошці вулика ПРОКОПОВИЧА дорівнювала 5,4-5,5 мм.

Після виходу у світ «Вибраних творів…» я продовжував пошуки першоджерельної інформації про втулковий вулик. У 2013 році мені поталанило: відшукав видану у 1841 році в м. Ляйпцігу книжку О.І. ПОКОРСЬКОГО-ЖОРАВКО «Kurze Ubersicht die Bienensucht in Russland» (“Короткий огляд бджільництва в Росії”). Це була перша книжка, в якій я побачив те, що давно шукав: детальні креслення реального втулкового вулика ПРОКОПОВИЧА й всі його розміри.

З цих креслень виявилось, що ширина щілин у роздільній дошці вулика дорівнювала 12 мм. Мені стало зрозуміло, що такої ширини щілини роздільної дошки не дають можливості виконувати їй функції роздільної решітки, як ми розуміємо цю функцію сьогодні.

Але в цій же книжці я звернув увагу на те, що вирізи в нижній планці рамки ПРОКОПОВИЧА були прямими, а не фігурними, якими вони були на передній планці рамки. Цей факт дозволив мені написати в журналі «УП» №2, 2014 р. про те, що щілина шириною 4,5 мм — яка буде затримувати матку — утворюється з двох суміжних прямих вирізів в нижніх планках рамок при їх щільному стисканні.

Незважаючи на складність реалізації цієї версії, я не відкидаю її й на сьогодні. Але якщо навіть припустити, що ця версія є хибною, то при розгляданні цієї проблеми в комплексі слушно задати собі питання: «А що ж тоді може завадити переходу матки з розплідного гнізда (нижня секція вулика) на медові рамки (верхня секція)»? Для відповіді на це питання треба уявити собі шлях, по якому рухалась би матка у даному випадку. А шлях при цьому був би такий (рис. 1).


Рис. 1. Простір без вільних чарунок



Тобто для того, щоб перейти з нижньої секції розплідного гнізда в верхню секцію з медовими рамками матка повинна була б пройти знизу не менше 40-60 мм по запечатаному меду (своєрідному «містку») в верху розплідного гнізда, 20 мм роздільної дошки через щілину в 12 мм і ще 10 мм через виріз в нижній планці рамки. Загалом це буде 70-90 мм простору без вільних чарунок, який розташований вертикально і має форму своєрідного тунелю. До того ж наверху на матку чекає щільник з медом висотою 120 мм. А ці щільники дуже швидко відбудовувалися і заливалися медом, оскільки верхнє відділення вулика відкривалося для бджіл тільки при настанні дуже хорошого взятку. Нам же всім добре відомо, що при сильному медозборі бджоли й без будь-яких хитромудрощів зганяють матку вниз, обмежуючи її роботу залитими медом чарунками.

Хотів би звернути увагу ще на такий цікавий факт.
Відомо, що втулковий вулик ПРОКОПОВИЧА був оборотним, тобто в ньому раз в три роки вирізали в «голові» (зверху) запечатані медові щільники, а сам вулик перевертали верхом до низу. А це означає, що кожного року (на протязі циклу в три роки), по мірі відбудови щільників в нижніх відділеннях, розплідне гніздо опускалося вниз (як у дуплі). Це призводило до того, що кожного року висота запечатаного зверху меду (“містка”) збільшувалася, що ще ускладнювало гіпотетичний перехід матки вверх на рамки з медом.

Принагідно нагадаю, що в активний сезон природне переміщення «робочого місця» плідної матки в гнізді відбувається зверху – вниз (як у дуплі). До того ж через вертикальні отвори, які мають форму тунелю, плідні матки не полюбляють переміщуватися у пошуках вільних чарунок для відкладання яєць. Так, в дуплі — природному житлі бджіл — переміщення плідної матки зі щільника на щільник відбувається через горизонтальні отвори в місцях прикріплення щільників до внутрішньої поверхні дупла (рис. 2).


Рис. 2. Фрагмент дупла



Взагалі влітку плідна матка всім переміщенням у пошуках вільних чарунок надає перевагу переміщенню по безмедним або маломедним щільникам і вкрай неохоче при цьому переміщується по щільниках з запечатаним медом і пергою.

Узагальнивши все сказане вище, маю всі підстави стверджувати, що навіть якщо жоден з елементів, які утворюють простір без вільних чарунок (див. рис. 1), й не буде мати обмежувальної щілини в 4,5 мм, матка через цей вертикальний тунель висотою 70-90 мм вверх на рамки з медом проходити не буде.
Про цей факт говорить також О.І. ПОКОРСЬКИЙ-ЖОРАВКО в своїй вищезгаданій книзі: «… а оскільки вони (бджоли — К.В.) зовні знаходять безліч квітучих медодайних рослин і дерев, то це ще більше активізує їхню діяльність, оскільки бджолина матка відокремлена від рамок».

Ці слова для мене є доказом того, що Петро Іванович в процесі винайдення свого вулика розробив таку його конструкцію, яка дозволяла не допускати матку до медових рамок (відокремлювати матку від них). Стратегічна ціль для нього тут була така: отримати чистий (без розплоду та перги) мед. Про вирішення цієї задачі він, зокрема, пише «Щільники у рамках прозорі… всередині рам немає жодної комірки з пергою. І тому можу по совісті рекомендувати їх для споживання до чаю, бо ніде не знайти таких чистих щільників, як ці. Рамки у ящиках безпечні для перевезення. Це дійсно казковий мед». — Том 1, стор. 15.

При цьому зазначу, що в прямій постановці розмову про відокремлення матки від медових рамок в жодному його творі я не зустрічав. Скоріш за все, він просто не хотів про цей секрет свого вулика вести відкриту розмову.

Тому всі сказані вище слова дають мені право віддати пріоритет на винайдення способу відокремлення матки від медових щільників Петру ПРОКОПОВИЧУ. В контексті цього висновку цілком погоджуюсь зі словами В.О. СОЛОМКИ: «Наш співвітчизник вирішив цю проблему для свого вулика просто і геніально, використовуючи свої глибокі знання про бджіл» [3].

Невеличке уточнення. Винахідники добре знають, що існують винаходи «способу» й винаходи «пристрою» для вирішення якоїсь проблеми. При цьому «спосіб» завжди є ширше, чим «пристрій» — це очевидно.
Тому вважаю, що є всі підстави вважати П.І. ПРОКОПОВИЧА автором і реалізатором самої ідеї й способу відокремлення матки від медових рамок, а ГАНЕМАНА — автором пристрою, який ми сьогодні називаємо «роздільною решіткою ГАНЕМАНА».

Валерій КОРЖ
08.10.14 р.

Література
1. ПРОКОПОВИЧ П.І. Вибрані твори у 3 т. — Х.: Фактор, 2010-2012.
2. ПОКОРСЬКИЙ-ЖОРАВКО О.І. Короткий огляд бджільництва в Росії. — Ляйпціг, 1841.
3. СОЛОМКА В.О. Про авторство винайдення роздільної решітки (Ганеман чи Прокопович?) // «Бджолярський круг» №4 (26), 2013.

Счетчик посетителей

1540810
Сегодня
Вчера
Неделя
Прошлая неделя
Месяц
Прошлый месяц
Всего
130
438
568
8231
16895
34858
1540810

Forecast Today
360


Ваш IP:3.227.254.12