Розказано про пошуки опису та креслень вулика ПРОКОПОВИЧА

Як я і обіцяв в ПАЯ№12-10, на черговому засіданні редколегії по виданню творів П.І. Прокоповича в середині грудня 2010 року було обговорено попередні результати пошуку детального опису і креслень втулкового вулика П.І. Прокоповича. В зв’язку з цим хочу розповісти про результати пошуку і про те, як проходила своєрідна «реставрація» цього вулика.

***



На сьогоднішній день встановлено наступне. 1. П.І. Прокопович ніде не залишив повного опису свого втулкового вулика і його креслень. Ось що він писав в 1841 р (через 27 років після винаходу вулика і за 9 років до своєї смерті): «До того ж я і понині ще не дав повного опису втулкового вулика і його використання» (див. Том 1 «Вибраних творів П.І. Прокоповича», стор. 71). Цього він, на жаль, так і не зміг зробити за свого життя.

На підтвердження цього факту також вдалося віднайти в «Русском пчеловодном листке» №4-6 за 1910 рік повідомлення І.І. Ковальова: «Точного описания устройства втулочного улья и способа ухода за пчелами в нем Прокопович не сделал… Не сообщив точного описания и не пояснив его соответствующими рисунками и чертежами, Прокопович сделал большое упущение, вследствие которого улей его подвергся всевозможным изменениям, подчас невольным, а иногда ради стремления наших пчеловодов к изобретениям и улучшениям ульев».

З цього всього витікає, що шукати першоджерело, де б детально був описаний цей вулик з приведеними кресленнями, було б марною тратою сил і часу.

2. Інформація про вулик, яка дійшла до нас через сотні років, надзвичайно строката, а іноді й суперечлива. Ця обставина пов’язана, перш за все, з тим, що багато-хто навмисно, чи ненавмисно описував не реальний вулик Прокоповича, а своє уявлення про нього. Ось що з цього приводу писав сам Петро Іванович (на тій же стор. 71): «через недосвідченість уже згаданих писак і столярів вулик зазнав значних змін».

Крім того, треба відверто сказати, що й у самого винахідника було багато різних варіантів його реалізації. Але ж добре відомо, що в процесі творчої розробки будь-якої ідеї буває не один варіант її реалізації.

3. Що стосується варіантів «вулика Прокоповича» в наш час, то нам вдалося виявити на момент написання статті їх вже 15 (п’ятнадцять !). І це, як кажуть, не межа. Треба також зауважити, що деякі із цих варіантів дуже сильно відрізняються. Вважаємо, що це стало можливо тому, що авторського опису вулика не існує, а «крупинки» інформації про вулик розміщені в статтях П.І. Прокоповича які або ж ніде не друкувались за наших часів, або ж «розкидані» по різних виданнях. І тільки з виходом в світ «Вибраних творів», де вся ця інформація була зібрана в одному місці, стало можливим проведення запропонованого аналізу. До того ж, ми при цьому використали й деякі раритетні видання.

Про розмаїття варіантів вулика Прокоповича так пише в ж. «Український пасічник» №12-2006 р. і М. Клюйков: «…теперішнім пасічникам, які звикли до певних стандартів, важко розібратись у свідченнях різних сучасників Прокоповича».

4. Зі сказаного вище можна зробити висновок, що можливим шляхом пошуку існуючої у автора винаходу конструкції вулика є виявлення опосередкованої інформації про цей вулик, яка знаходиться в його статтях. Цю інформацію будемо вважати основною і безумовною. Інформацію з інших джерел треба вважати допоміжною тільки в тому випадку, якщо подібної інформації не знайдено в творах винахідника.

Використавши такий алгоритм, мені вдалося вияснити.
1. Втулковий вулик має розміри в основі 36х36 см, або 36х45 см (Том 1, стор. 74), висота: 100-110 см («Землед. газета» №97, 1841), 133 см (М. Прєснов, 1866), 106-160 см (І. Ковальов, 1910). В середньому будемо вважати висоту вулика рівною 120 см.
Звертаю увагу на те, що в ті часи вказували тільки зовнішні розміри вуликів.

2. Товщина дошки для виготовлення вулика дорівнює 45 мм (Том 1, стор. 71, 77). Слід зазначити, що свої вулики винахідник виготовляв тільки із суцільної дошки. Ось що він з цього приводу писав: «Постоявши на відкритому повітрі клеєні дошки обов’язково розриваються і тому їх не слід використовувати для вуликів».

3. Кількість втулок (секцій) вулика дорівнює 4 (Том 1, стор. 100), дорівнює 3 (М. Вітвицький, 1861; М. Прєснов, 1866), дорівнює 3-4 (І. Ковальов, 1910), дорівнює 3 («Землед. газ.» №97, 1841). Виберемо вулик з трьома секціями.

4. Розміри рамки.
Ширина планок рамки дорівнює 45 мм (1 верш.) – І. Ковальов, 1910.
Зовнішні розміри – 245х175 мм («Пчеловодство. Маленькая энциклопедия», 2000; http://honeystory.ru ).
Слід зауважити, що пряму інформацію з першоджерел про розміри рамки віднайти не вдалося.

До речі. Під час пошукових робіт в мене склалося таке враження, що на момент винаходу свого вулика головною деталлю його Петро Іванович вважав все ж таки не рамку, а — втулку. Чому я так вважаю? А давайте згадаємо, які тоді були вулики до цього винаходу. Послухаємо самого винахідника: «Бортне бджільництво містить такі назви вуликів: борті в деревах, колоди з бортями, які стоять на землі або ж їх витягують на дерева, лежаки чи лежачі колоди й вулики з колознями (довжами). В усіх цих вуликах через їх вузький отвір (довж) немає можливості нічого знати, що слід знати: чи благополучне сімейство бджіл, яка в ньому матка, чи багато в ньому меду, дітки, сили, які ознаки видно в заносі, добрі чи худі, чи немає якого-небудь недоліку?» (Том 1, стор. 64).
Скоріш за все, пошуки відповіді на ці запитання й були основною рушійною силою, яка призвела до винаходу (своєрідного стрибкоподібного переходу кількості накопичених знань в нову якість). Тому-то й свій вулик винахідник назвав не «рамковим», не «обертовим», а «втулковим». Так його тоді й називали всі сучасники, хоча дехто вважав більш правильним назвати його «обертовим». Це вже за наших часів ми трансформували ці поняття з врахуванням подальших винаходів Лангстрота, Рута, Дадана. І вже сьогодні більшість з нас вважає основним винаходом Петра Івановича рамку. Але давайте будемо відвертими: все ж таки першу рамку в складі свого «книжного» вулика запропонував у 1789 році Ф. Губер. Про це було добре відомо і нашому земляку. Так в «Звіті за 1830 рік по школі бджільництва» він писав: «Взимку учнями виготовлені зразки вуликів… а саме:

- із французьких: 5. – губеровий книжковий, а краще назвати його рамковим вуликом;

- вулики за моєю конструкцією: 7. – круглий обертовий вулик; 8. – втулкові вулики, найвигідніші для повсюдного використання; 9. – втулковий з прибором* рамок Губера для одержання хороших стільників; 10. – складаний з трьох ящиків, схожий на палтоєвський вулик, але з втулками».

Примітка*. Прибором Петро Іванович називав ящик, в який ставили необхідну кількість рамок. В термінології сьогоднішнього дня «прибор» — це касета з рамками.

Та винахід рамок Губером ніяк не зменшує велич винаходу П.І. Прокоповича, який не тільки сміливо змінив традиційну круглу форму вулика, а й розкрив бджолине гніздо для пасічника, дав вулику рухому рамку з чистим (без розплоду медом), придумав рамкові касети, роздільну решітку та ін. Фактично його винахід вказав людству стратегічний шлях розвитку раціонального бджільництва, бо його втулковий вулик став прототипом всіх сучасних вуликів. Чотири винаходи ХІХ століття — втулковий вулик П. Прокоповича (1814), бджолиний простір (Л. Лангстрот, 1856), штучна вощина (І. Мерінг, 1857) і медогонка (Ф. Грушка, 1865) зробили можливим розвиток, та існування сучасного раціонального бджільництва.

Але ж вернімося до опису вулика.
З урахуванням всього сказаного вище узагальнимо цю інформацію у вигляді рис. 1 і табл. 1.


Рис. 1. Загальний вигляд втулкового вулика




Примітка до табл. 1.
1. Пропонується два варіанти вулика (Том 1, стор. 74), які відрізняються тільки довжиною Б.
2. Зовнішні розміри наведені в чисельнику, а внутрішні — в знаменнику.
3. Вулик виготовляється з дошки 45 мм.

Опис вулика.
Втулковий вулик має три секції 1,2,3, які закриваються знімними втулками (своєрідними вставними дверцятами). Вулик може мати втулки з двох сторін, або ж з однієї. Вставлена втулка спирається на пази П, які зроблені в корпусі вулика і в планках 4 (рис. 2).


Рис. 2. Пази для знімної втулки



Примітка для тих, хто буде робити вулик: планку 4 краще виготовити з двох склеєних під прямим кутом планок.

Після вставляння втулки вона фіксується дерев’яними гвіздками 5.
В середній секції 2 вулика окрім планок 4 розміщують ще дві лінійки 6 (рис. 3).


Рис. 3. Лінійки в секції 2



Для закріплення лінійок в стінках вулика вибирають невеликі заглиблення. Ці лінійки сумісно з тильною стороною планок 4 на відстані 7-10 мм від вставленої втулки утворюють точки опори для кріплення стільників, які будуть відбудовувати бджоли. В противному разі вони прикріпляли б стільники до внутрішньої сторони втулки. При знятті втулок стільники руйнувалися б. Лицьова сторона лінійок 4 повинна лежати в одній площині з пазами в бокових стінках вулика і з пазами в планках 4.

Крім того, для надання допоміжних точок опори для відбудованих бджолами стільників, на горизонтальних рівнях двох лінійок 6 і нижньої планки 4 розміщують по три загострені палички (знози), які цими загостреннями надійно опираються на дві бокові стінки вулика. Знози мають переріз приблизно 10х10 мм і довжину на 2-3 мм більшу за внутрішні розміри вулика. Тобто, довжина знозів буде 360+(2÷3) мм для варіанту 1, і 270+(2÷3) мм для варіанту 2 вулика. В кожному горизонтальному ряду знози розміщуються на відстані 65-70 мм одна від одної. Всього у вулику буде 3х3 = 9 знозів.

В боковій стінці вулика для кожної секції роблять льотки 7. У льотках треба передбачити можливість їх закриття для бджіл зі збереженням доступу свіжого повітря у вулик (решітка з дроту).
У вулику верхня секція 1 може відділятися від нижніх секцій 2,3 двома тонкими знімними дошками (кожна товщиною 15-20 мм), які одним кінцем спираються на верх планки 4, а боковими сторонами вони входять в прорізані у двох вузьких стінках пази (рис. 2а). Ці знімні дошки повинні мати такі розміри, щоб вони легко входили у вулик, але при цьому не дозволяли бджолам проходити між секціями. При цьому верхня дошка суцільна, а в нижній дошці зроблені прорізи 8 шириною 5,5 мм (рис. 4). Це є прообраз сучасної роздільної решітки, яку наш винахідник запропонував набагато раніше за Ганемана, якого сьогодні неправильно вважають її першим винахідником.


Рис. 4. Роздільна решітка Прокоповича



Примітка. Роздільну решітку, на мій погляд, краще виготовити з окремих планок, які на площині склеюють, вставляючи на кінцях між ними тоненькі планочки завтовшки 5,4-5,5 мм (ширина щілини).
Роздільна дошка з однієї сторони навощується кусочками стільників 9 так, що вони пересікають під прямим кутом вирізи 8 (рис. 5). Цим бджіл спонукають відбудовувати стільники широкою стороною до льотка (на теплий занос).


Рис. 5. Навощування роздільної дошки



В варіанті вулика 1 роздільна решітка навощується через 35-37 мм 10-ма кусочками стільників, в варіанті вулика 2 – 7-ма.
Суцільна тонка дошка ставиться зверху роздільної дошки з метою недопущення проходу бджіл через прорізи 8 в верхню секцію вулика коли немає доброго взятку. Як тільки такий взяток з’явиться, то суцільну дошку знімають і в верхню секцію ставлять рамки. В варіанті 1 вулика їх ставлять 8 шт., а в варіанті 2 — 6 шт. Бджоли через роздільну дошку проходять вверх, відбудовують стільники в рамках і заносять туди нектар з якого готовлять мед.
Рамки виготовляють з чотирьох планок (44÷45)х(8÷10) мм. Рамка має зовнішній розмір 245х175 мм (рис. 6).


Рис. 6. Рамка Прокоповича



Як видно з рис. 6 одна бокова планка і нижня планка рамок мають фігурний виріз, через який бджоли мають змогу проходити знизу до рамок (через прорізи роздільної дошки) і з рамки на рамку. Рамки ставляться вертикально на роздільну дошку щільно одна до одної так, що вони утворюють своєрідну касету (блок рамок) — див. рис. 7.


Рис. 7. Установка рамок в верхню секцію



Інформації про те, що ці рамки також навощуються кусочками щільників під верхніми планками я ніде не знайшов, але це здається мені цілком доцільним.

Зверху для захисту від дощу на вулик встановлюється двосхильний знімний дах. Повідомляю також про те, що за часів П.І. Прокоповича вулики не фарбували.

Головні прийоми пасічникування у втулковому вулику Прокоповича.
Заселення повністю обладнаного вулика проводиться бджолами рою в травні-червні. При цьому верхня секція вулика з рамками повинна бути недоступна для бджіл. Для цього на верхній планці 4 треба установити:
- знизу – роздільну дошку з навощеними кусочками стільників (див. рис. 5);
- зверху – суцільну дошку.
Після цього бджоли починають відбудовувати стільники прикріплюючи їх верх до роздільної дошки, внутрішню частину — до знозів, а боками — до лінійок 6. З настанням головного взятку в верхній секції приймають суцільну дошку і бджоли отримують можливість доступу до рамок де вони відбудовують стільники і заносять туди нектар. Сильні сім’ї при цьому продовжують відбудовувати стільники і в середній секції.

Стосовно подальших дій звернімося до автора вулика (див. том 1, стор. 168).
«Мій метод вирізування меду полягає в тому, щоб кожний вулик простояв без вирізування три роки і уже в кінці останнього року був би вирізаний. Неповний вулик слід вирізувати на 1/3 з голови (зверху), а якщо він повний — на 1/2, після чого вулик перевертають уверх дном. Тому у мене щорічно мед вирізується із 1/3 заводу (пасіки), а решта — 2/3 залишаються нечіпаними».
Тобто, мед з вулика кожен рік відбирається тільки той, який бджоли за сезон занесуть у рамки. А мед з бджолиного гнізда відбирається один раз на три роки.

Після вирізування верхньої частини бджолиного заносу (як правило, це робиться з 15 липня) і перевороту вулика знову зверху ставлять роздільну дошку і суцільну дошку. За умови, що бджоли за три роки відбудують стільники до самої нижньої секції, при перевертанні вулика бджоли впорядкують (добудують там, де потрібно) стільники в верхній частині перевернутого вулика, перенесуть туди мед з не вирізаної частини заносів. Це дасть їм можливість в серпні-вересні остаточно підготувати гніздо до зимівлі.

Вирізування старих стільників забезпечує періодичне поновлення гнізда ново відбудованими стільниками.

При потребі огляду гнізда втулка середньої секції виймається, проводиться огляд вуличок. Для очищення вуличок від бджіл використовують димар. По закінчені огляду втулку ставлять на місце і фіксують її дерев’яними гвіздками 5.

Майте на увазі, що в наших широтах сім’ї, які живуть у вуликах з теплим заносом, більш схильні до роїння. Але роїння сім’ї за часів Петра Івановича було явищем бажаним.

В процесі роботи над цією статтею мені допомагали члени редколегії по виданню творів П.І. Прокоповича, так що візьму на себе сміливість стверджувати, що сьогодні ми зробили те, що за свого життя не встиг зробити Петро Іванович. Ми дали детальний опис вулика і його креслення. Хай це буде нашою скромною подякою за його неоціненний вклад у світове бджільництво.

На завершення хочу звернутися до наших читачів. Шановні друзі, сподіваємося, що ви уважно прочитаєте цю статтю, і якщо у вас після цього виникнуть запитання, зауваження і конкретні пропозиції, то ми з задоволенням їх розглянемо. Давайте обговоримо це питання і прийдемо до кінцевого варіанту вулика Прокоповича, щоб кожен із нас потім мав можливість поставити у себе на пасіці такий вулик. Це буде не тільки данина нашому пасічному Генію, а й можливість провести цікаві паралелі між сьогодні і сивою давниною витоків сучасного бджільництва.
Валерій КОРЖ

Счетчик посетителей

1540841
Сегодня
Вчера
Неделя
Прошлая неделя
Месяц
Прошлый месяц
Всего
161
438
599
8231
16926
34858
1540841

Forecast Today
600


Ваш IP:3.227.254.12